Оля Болдак, отзыв о лагере Десна-2010
"Не любо не слухай,
а брехати не заважай"
24 липня ми приїхали. Нам показали табір, що де і як. Всі пішли ставити намети: кому допомагали батьки, хто сам. Хлопці допомагали дівчатам обкопувати намети. Чесно кажучи, я була там єдина дівчина. По обіді батьки роз’їхалися, а нас ознайомили з розкладом. А тепер, я розповім, як ми сюди доїхали.
Поки дорога пролягала по Києву і Вишгороду, було все добре. Добре ще було навіть в Новосілках… А потім ми виїхали в поле, на грунтовку. Враховуючи, що перший місяць був дощовий, а потім вдарила спека то всі дороги спочатку розмило, а потім вони так і висохли. Та навіть не враховуючи це, поле це поле, не рівний міський парк. На полі і каміння, і канави, і кучугури. А тепер уявіть як ми у машинах там їхали, а деякі машини не змогли проїхати. Прийшлося об’їзжати іншою дорогою, але це було весело. Отак.
Після задушливого, жаркого, паркого Києва, можна нарешті розправити плечі та вдихнути на повні груди чистого, свіжого повітря. Свобода, ліс, річка, Айкідо, що ще потрібно?
За цими всіма справами настав вечір. Отже і вечеря, і відеосеанс. Після мультфільма – відбій. Ми побажали один одному надобраніч та розійшлись. А Євген Миколайович побажав нам надобраніч пісенькою-колисковою „Спят усталые игрушки”. Надобраніч.
Загалом у таборі була повна ізоляція. Телефони і плеєри в нас відібрали. Був батьківський день. Хочу попередити, що наступні події будуть відображатися не попорядку, нажаль я не пам’ятаю послідовності.
Другий день – ох як важко з незвички. Так рано вставати, та ще влітку. Після зарядки та вранішнього купання ми поснідали та пішли на заняття. Тож після другого сніданку зібралися у білому наметі і зайнялися лозоплетінням. Що ж це було весело, з розмовами і жартами ми доплили, кожен свою підставку. Іноді з’являвся Олександр Юрійович з фотоапаратом. Після цього пішли обідати. Та не так просто отримати тарілку гарячого обіду. Для цього треба чарівна футболочка. Така біленька з написом „Кондей”, якщо знайдете то можите сміливо йти отримувати обід. А футболка біла, а борщ червоний. Ой відчуваю, що після семінару, в Києві ми будемо довго згадувати що їли на сніданки, обіди та вечері. Після обіду свято (ну, особливо для мене) – сьодо, японська каліграфія. На першому уроці Євген Миколайович провів маленьку вступну лекцію, розказав що і як називається. Також написав на вибір декілька ієрогліфів. Після сьодо: купання в Десні, самопідготовка та полудник. У вільний час нам видавали телефони. Ми гралися ними майже годину. Потім вечеря і мультфільм.
Пройшов другий день нашого перебування у таборі. Надобраніч.
Я точно не пам’ятаю, але десь у перші дні нам привезли шоколад на полуденок. Так сталося, що привезли до того як була готова вівсянка. Шоколад розстанув. Тож у нас була вівсянка з шоколадом та сухофруктами.
На третій день нас поділили на пари і ми писали на окремих аркушах, чим ми цікавимось, а потім мінялися цими аркушами. На наступний день дали завдання: зробити своєму партнеру подарунок із цього списку. Далі все за розкладом.
Сьогодні я розкажу детальніше про сьодо. У білому наметі стояв стіл до якого прикочувалась колода. Ми сиділи на стільцях, той кому не вистачило стільця сидів на колоді. Скажу чесно, місця за столом було мало, нам було тіснувато, але ми на це незважали. Нас вабило те дивовижне знання, та краса японських ієрогліфів, їхня незвичність і екзотичність. Євген Миколайович розповів про приладдя та традиції писання сьодо.
Добрий ранок! Настав четвертий день. Кожен день на зарядці ми купаємося у Десні. Ах, Десна, Десна. Особисто для мене, слово „Десна” вміщує багато понять, асоціацій та спогадів. Вмістке слово.
Сьогодні ми обмінювалися подарунками і розказували смішні історії зі свого життя. Ввечері дивилися мультфільми, первохідці жанру аніме від режисера Хаяо Міядзакі. Якщо чесно вони мені дуже сподобалися.
П’ятий день – день води і піску. У цей день ми побудували пісчаний замок. Бігали, жартували, бісилися, бризкалися, а в перервах будували замок, ні-ні не замок, а цілу фортецю.З захисними мурами і баштами, зі стіною оборони. Всередині – велике озеро. Перед муром ми вирили рів та залили його водою. Озеро було таке велике, що в ньому вміщався підліток. Той день був сонячним … до обіду. А після обіду… у-у жах.
Після сьодо, ми займалися самопідготовкою. Євген Миколайович дав нам завдання. Крап-крап. Покрапування, цілеспрямовано і швидко перетворилося на сильний дощ, а потім пізніше і на зливу. Нас відправили по наметах перевдягатися. Не знаю як інші, але я витягла книгу і почала читати. Дивовижний світ захопив, втягнув мене і незабаром я вже нічого не чула і не бачила, що відбувається навколо.
Кап-кап, кап. Ой на мене щось капає. Дощ напевно. Як?! Ой лишенько, в мене намет протікає. Мій сусід зліва був Дмитро. До нього я і звернулася. А виявилося що там не один Дмитро, а двоє. Отже не в мене першої протік намет.
Свої речі я згорнула в каримат, вибралася надвір. До себе мене пустив інший сусід Сашко, тож ми чудово поговорили поки тривала злива. Коли все закінчилось – ліквідовували наслідки: прибирали, сушили, копали стоки для води.
Підйом. Ні ще не ранок. Нас розбудили, зібрали біля кухні і дали завдання: в нас є загадка і три підказки. Десять хвилин на перевдягання та збори. Загадка приблизно полягала в тому, щоб піти туди, куди не знаю та принести що, не знаю як виглядає. Куди йти зашифровано у загадці. Що принести, ми знали й так – прапор, як він виглядає знали лише ті, хто був минулого року на семінарі. Отже Сашко і я.
Ми одна команда, за головного обрали Сашка. Ми мали право запитати. Відповідь – одна підказка. Три підказки – троє дорослих. Час – вся ніч. Прапор ми знайшли. Попутно промочивши ноги в калюжах, вивчили на пам'ять всі зірки та перелічили їх, знайшли ведмедів, ковші та північ на небі. Погуляли по спекотній Африці, дрімучим лісам та знайшли роздоріжжя, як було зазначено в умовах завдання. Змучені та зморені, здобувши прапор, пішли спати.
Добрий ранок. Сьогодні сьомий день нашого перебування в таборі – це п’ятниця. Нам повідомили, що у неділлю приїдуть дорослі, а у суботу – батьківський день. Ми малювали план табору для дорослих і думали, що приготувати своїм батькам. До обіду все встигли.
На вечері до нас у табір приїхав хлопець з херсонського клубу айкідо „Хікарі” – Артем. А ще нам показали фільм замість мультика.
Тож поки не настала субота я вам розповім, як ми їмо, а точніше чим. Нещодавно з Євгеном Миколайовичем ми зробили палички та спробували з ними пообідати. Далі по бажанню. Я їла паличками до кінця табору, а Єгор примудрився з’їсти паличками борщ.
У суботу до нас приїхали батьки, ми їм готували та влаштовували „пир на весь мир” та й собі.
В суботу кожен провів час до обіду з батьками. Після обіду вони роз’їхались і ми пішли капатися. Ця пора мені запам’яталася особливо. Напевно така погода була. Сонце світило але не припікало, грало сяйвом на воді. Проплив катер та здійняв хвилі. Сонце світить, хвилі біжать до твоіх ніг. Нагадує море. Дуже сильно. Ах. А там здається чайки в далині кричать. Небо синє…
Поки ми насолоджувалися спокоєм у нас викрали прапор. Отак.
Тому десятого дня ми вирушили в похід на пошуки прапора. Взяли з собою казан, харчі, посуд, загадку і пішли.
Ватажком цього разу був Єгор, адже Сашко поїхав у неділлю. Також на вихідних приїхали Ната і Ярослав. Із дорослих з нами були Євген Миколайович та Олександр Юрійович.
По дорозі ми збирали ожину. Прапор знайшли дуже швидко, чесно! Сам пошук не супроводжувався нічим цікавим, лише гарячим полуденним сонцем. Ми зголодніли, тому хлопці пішли шукати дрова та розпалювати вогнище. А ми, дівчата, нас всього небагато, аж двоє, готували іжу. Покупавшись, почали повертатися в табір.
Сьогодні ми стрілляли з лука. Не з професійного, Самі зробили лук, стріли , мішень. Розбіглись по лісу і час від часу перегукуючись, назбирали паличок з яких збиралися зробити стріли.
Нас ні в чому не обділяли, годували ситно, все у нас було, крім згущеного молока. Згущенка – це був скарб, свято. Його нам і запропонували у вигляді призу. За друге місце пропонувалися персики. Я влучила лише в „персик”, ніхто не промахнувся, тільки Артур влучив у „згущенку”. З моєї точки зору це майже безцінні навички. Було весело, а нас з Натою назвали амазонками. Надалі день пройшов, як звичайно. Але ж то день. А вночі ми купалися. Правда не всі. Я, Єгор, Артем, Єгорів тато і Євген Миколайович.
О, ніч! Охолонувший та приємний на дотик пісок, ніжний вітерець, тиша, непрозора чорна вода. Зірки, місяць… шумить очерет. Мені подобалося пірнати, напевно краще б я цього не робила. Волосся довге і мокре. Хоча вже скоро я заснула, забувши про волосся. Ніч накрила табір…
Оскільки табір розташовувався на березі Десни, ми вирішили піднятися вверх по течії, подивитися що там, а потім форсувати її. Сказано зроблено. Намітивши напрямок, попливли, зупинилися на мілині. Вирішили на той берег не переходити. Йдемо, чекаємо поки мілина закінчеться аби попливти, а вона не кінчається і не кінчається. Так дійшли до самого табору. Сміялися потім. І таке буває.
Сьогодні шосте число, остання самопідготовка. Зранку нам розповідали про сонячний годинник. Це виявляється цікаво і не так просто. Після обіду ми втілювали задум на практиці.
Добрий ранок, сьогодні останній день.Сьогодні все що ми робимо, ми робимо ввостаннє. Це сумно. Сьогодні було останнє заняття. Оскільки це остання ніч, ми вирішили провести її на пляжі. Це була найкраща ніч у моєму житті…
Оля Болдак