Виникнення Айкідо (Окоча Поліна, 4клас)
Виникнення Айкідо
В давні часи досконале володіння прийомами нападу і захисту, як зі зброєю так і без неї, було життєво необхідне кожному японському воїну. Тому бійці тренували різні види бойових мистецтв, передаючи секрети технік від батька до сина, від майстра до учня. Такі знання було важко отримати і береглися вони, як великий скарб від сторонніх очей. Поступово, з появою прошарку самураїв – елітних військових, з’явився культ меча і на передній план вийшло мистецтво володіння ним – тобто кендзюцу. Але в сутичці завжди був ризик втратити меч, і тому кожен самурай також володів дзюдзюцу – мистецтво бою без зброї. Поступово з настанням нових часів, відходом у минуле доби міжусобних війн, приходом панування вогнепальної зброї старі бойові мистецтва почали втрачати своє значення. Тоді знайшлись люди, які змогли переосмислити давні традиції і додавши до них філософію самовдосконалення людини і гармонії її зі всесвітом розробили новий підхід до бойових мистецтв, як до засобів становлення і розвитку особистості. Так з’явились кендо, дзюдо, кюдо та інші. В цих назвах До (яп. 道) – це шлях розвитку і вдосконалення.
Одним з таких шляхів і є мистецтво Айкідо, що було створено Уесіба Моріхеєм, якого айкідоки називають Осенсей («Великий вчитель»). Технічні основи айкідо Уесіба заклав у середині 1930х років на базі інших бойових мистецтв, що тренував засновник. Ґрунтом стала школа Дайто-рю Айкідзюдзюцу, методи якої Уесіба вивчав під керівництвом Такеда Сокаку. Вона мала в своєму арсеналі більш ніж дві тисячі прийомів, і вважалась однією з найефективніших серед шкіл дзюдзюцу.
Треба зазначити, що айкідо розвивалось і вдосконалювалось засновником протягом усього життя. Мистецтво поступово змінювалось від жорсткіших формальних вправ, притаманних дзюдзюцу і скерованих на знищення супротивника, до більш м’яких форм, що мають на меті зупинити та не нашкодити. Серед учнів Уесіби можна знайти прихильників обох підходів, тому айкідо і зараз може досить суттєво різнитись від школи до школи, від майстра до майстра; тому воно й досі розвивається і вдосконалюється послідовниками Осенсея Уесіба.
Ай – рівновага, гармонія; Кі – життєва сила; До – філософський принцип.